Українські медичні реформи: РЕАЛІЇ !

[ 03 травня 2017 | Категорія: Новини ]

Сьогодні чути багато розмов, як правило захоплених, рідко критичних стосовно законодавчих ініціатив МОЗ та Уряду. Українців, особливо «просунуту» молодь дістала багаторічна балаканина про реформу на тлі відсутності помітних зрушень. Мене, і таких як я, це теж обурює не менше.

Та й за віком я належу до вікової категорії батьків младоентузіастів реформи від МОЗ, і звісно усвідомлюю, що більш ніж вони потребую хорошої і доступної медицини.

 

Але я точно знаю, що існуючу систему, попри бажання переважної більшості як моїх колег-медиків так і пацієнтів, швидко з точки А у точку Б провести неможливо.

 

Хоча можливо й швидше, але це залежить від того, що є цією точкою Б – омріяною усіма новою національною системою охорони здоров'я.

 

Прості приклади.

 

Теперішні очільники МОЗ разом з Урядом нам навіюють, що треба негайно значно скоротити мережу лікарень бо їх у нас удвіччі більше ніж у заможних європейських країнах. Насправді ліжок у лікарнях східноєвропейських «нових» країн євросоюзу лише на 19% менше ніж у нас (80 на 10 тис. населення у нас і 65 у них). Отже якщо бездумно скоротити лікарні та ще й при відсутності транспортної інфраструктури, при наших дорогах на які ми справно з кожного літра пального гривню платимо, то значній частині населення медична допомога стане недоступною фізично. Сьогодні і правда, багато потужностей лікарень незайняті. На перший погляд це можна було б розцінити як індикатор їх абсолютної непотрібності. Якби практично кожному українцю на власному прикладі чи на прикладі когось з близьких не був достеменно відомий факт, що багато хто, через вкрай низькі доходи і бідність, вимушений просто відмовлятися від необхідного лікування, прирікаючи себе, і це в європейській країні!!! в 21 столітті!!!, на повільну смерть. І у цих умовах міністерство пропонує відповідальність за існування медичних закладів розділити між закладами, громадами, лікарями і їх пацієнтами. Держава дасть рівно стільки, скільки на рік Кабмін передбачив у Держбюджеті, а не скільки треба насправді для того щоб випереджально формувати оновлені медичні маршрути, хоча б за невідкладними показами.


Це реформа? Кому прийшло в голову назвати такі дії реформою?


Нам кажуть, що у нас забагато медичних працівників, не враховуючи, що навіть з лаборантами і лікарями УЗД, яких у інших країнах при підрахунках забезпеченості не враховують, в Україні вже суттєво менше ніж у країнах західної Європи. Та ще й пенсіонерів до 50%. А НАДЛИШКОВІСТЬ МЕДИЧНИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ НАШВИДКОРУЧ ВЖЕ ЗАФІКСОВАНО РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБМІНУ. Скільки лікарів нам потрібно не сказано, але у точці Б в результаті дій Уряду їх повинно стати менше, навіть значно менше ніж у середньому в європейському регіоні. Розрахунок молодої команди МОЗ може бути лише один – що хворі мають швидко нас покидати і їм лікар уже буде не потрібен.


Це що, теж реформа?


Урядовці з високих трибун і через усі проплачені ними телеканали та ЗМІ переконують українців, що на охорону здоров'я витрачаються шалені кошти, а працівники галузі це у більшості просто здирники і безграмотні коновали, а науковці це безголові корупціонери на утриманні у фарм бізнесу.
Насправді такої упослідженої щодо фінансового забезпечення з бюджетних джерел системи охорони здоров'я як наша, ніде в Європі немає. Наша медицина разом з наукою і освітою отрмує удвічі менше (у відносних показниках) ніж мінімально необхідно (3% від ВВП з бюджетних джерел при мінімально необхідних 6-и!). І Уряд усіх намагається переконати, що за ці жебрацькі кошти галузь ще й треба розвивати, у т.ч. й реформувати. От вона і тримається практично на грошах громадян, а зовсім не на «шалених бюджетних» асигнуваннях.
У нас би не було вже жодного кардіохірурга, та й що там – терапевта чи педіатра путнього, якби люди не «дякували» лікарю. Країни-сусіди цим вміло користуються. Наприклад у Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині, Німеччині достатньо практично лише скласти іспит на знання мови, щоб отримати право на лікарську практику з українським дипломом – там лікарів не вистачає. Вони цю проблему за рахунок наших фахівців вирішують, бо розуміють, що це в десятки раз дешевше для держави, ніж готувати 10 років спеціаліста. І платять лікарям пристойно, а не як після останніх ініціатив Уряду про підняття мінімальної зарплати до 3 200, де в підсумку український лікар отримує на 100 гривень більше ніж молодша медсестра без освіти. За наших фахових медсестер я вже мовчу. Хоч хтось знає скільки з них доглядає літніх людей у європейських краях, у той час коли в себе вдома їх бездоглядні батьки вмирають?
Наші ж науковці успішно виступають на європейських форумах, а європейські приїздять до нас і відзначають зростаючий науковий рівень.
Нам запропоновано прихлопнути усе це одним махом, мов багато лікарів неграмотних і професорів корумпованих, лікарень неефективних, потім колись все відродиться, уже на новітніх американських засадах.
Коли колись? Яким шляхом? Хто порахував скільки в Україні залишиться українців через відсутність лікарів і лікарень? Хворобливий план із знищення населення набирає все відчутніших обертів. І найстрашніше, що експериментам у медицині відведено в ньому чільне місце. Якось буде, бо гірше вже нікуди – волають некомпетентні невігласи з усіх усюд!


Це реформа?


Нас втішають: зато лікуватись будете за чи то британськими, чи то іспанськими або норвезькими і навіть американськими стандартами.
Таке дилетантське зухвале самодурство найбільш підступне, бо принадне як солодкий ярмарковий півник на паличці, але отруйне, як вокзальний біляш в умовах відсутності санепіднагляду (теж «реформа в дії»).
Що лікувати буде часто просто нікому і лікарня віддалиться за межі реальної досяжності – це сподіваюся вже зрозуміло кожному тверезомислячому українцеві.
Водночас ми ж усі впевнені, що імпортоцилін напевно дієвіше за вітчизняний пеніцилін, хоча це й не зовсім і не завжди так. Національні стандарти навіть самих крутих країн між собою бува суттєво відрізняються аж до прямих протирічч. Кожна країна має свої національні стандарти, їх розробляючи або адаптуючи найбільш придатні до власних можливостей та особливостей. Інакше не було б і згадки ні про американські стандарти, ні про французьські, ні про британські, а дійсно були б «міжнародні».
Проясніє младореформаторам і урядовцям тоді коли буде сказано, що за «міжнародними» стандартами ми можемо на наші «шалені» бюджетні гроші пролікувати 20% нужденних. Решта – вибачте, на вас не напасешся.
Уряд сміливо констатує, що ми надто багато платимо з кишені за медицину. Це істинна правда й ми довірливо розвішуємо вуха.
Але відповідальність за це Уряд «сміливо й принципово» покладає на медичних працівників бо не прагне й копійки додавати на медицину «зі своєї кишені» до «європейських нормативів», незважаючи на те що податки ми сплачуємо значно понад ті ж середні європейські нормативи.
Тому нам власне й не показують до часу навіть прикидок «гарантованого пакету медичних послуг», який для більшості дорівнюватиме «гігієнічному пакету»!

Це що реформа? Для кого вона?
За наведеними характеристиками вже можна достатньо чітко уявити точку «Б».


В результаті «реформи» від МОЗ та Уряду в точці «Б» матимемо:

 

НЕ ДЛЯ ВСІХ ДОСТУПНІ ЛІКАРНІ.
Їх буде не багато, вони будуть для багатьох задалеко, й ліжок у них буде менше ніж потрібно, щоб усіх, хто цього потребує, розмістити.
НЕ ДЛЯ ВСІХ ДОСТУПНИХ ЛІКАРІВ І МЕДСЕСТЕР.
Їх буде фізично менше ніж порібно для всіх при необхідності, та й навантаження на них буде таке, що про якість і безпеку можна буде забути.
НЕ ДЛЯ ВСІХ ДОСТУПНЕ ЛІКУВАННЯ
Його вартість (тарифи) буде непідйомною щоб її покрити бюджетним коштом. Хоча б значною мірою покрити. Отже з переліку гарантій прийдеться рішучо (чого-чого, а рішучості МОЗу вистачає) викреслювати захворювання які «не загрожують життю». Сьогодні «не загрожують», а завтра дивишся – людини вже немає. Отже все правильно - загроза життю зникла сама собою.

Останній легітимний Міністр охорони здоровя України нам захоплююче розповідав про суперсучасні клініки, збудовані в Грузії. Давали інтервью й лікарі цих клінік, які мають зарплати на рівні кращих європейських клінік. Але вони мовчали про те, що послуги цих закладів більш доступні заможним громадянам Турції і Росії ніж власним громадянам Грузії. Втім власникам цих клінік цей факт «по барабану» бо вони до Грузії жодного стосунку не мають, в Грузії лише їх бізнес і більше, як кажуть, «нічого особистого». Інших клінік в країні просто немає.
Наслідки грузинської реформи нам рекламували вказуючи на стрімке зростання у ході реформи середньої очікуваної тривалості життя. Для пересічного слухача це успіх. Але розвішуючи вуха варто знати, що стрімко цей показник можливо «покращити» лише за рахунок активного вилучення з вибірки осіб кому мало лишилось до смерті, тобто в уявленні теперішнього медичного і страхового керівництва держави - «людського баласту» - старих і немічних. Це просто пришвидчення в и м и р а н н я – щоб було зрозуміло зовсім.
При реалізації урядових і міністерських ініціатив у точці «Б» нас чекає те ж саме.

 

Чи є альтернатива?
Нам кажуть, що пропозиції Уряду найкращі, зокрема тому, що вибору немає.
Але це лукавство!
Чи немає тут прихованого прагнення просто ігнорувати інші можливості, бо зробити краще просто не здатні, або свідомо не хочуть?
Згоден з усіма, хто не поважає критиканства. Сам цього не люблю.
Не варто було б всі ці треревені розводити і намагатися вичавити сльозу з граніту суто комерційних інтересів якби альтернативи не було. Вона ж виявляється є, і при чому уже доволі давно.
Отже стисло про альтернативу.
Два роки поспіль у ЗМІ від усієї душі «поливають» Комітет ВРУ з питань охорони здоров'я. Спочатку за те що Комітет не пропустив грузинський сценарій реформи. Він був пов'язаний з доленосними (без лапок) законодавчими ініціативами МОЗу 2015-го року, які мали призвести до банкрутства і приватизації лікарень та землі на якій вони знаходяться.
Тепер за те, що мовляв Комітет взагалі чинить спротив будь якій реформі, не поважає й не підтримує молоду команду пінгвінів-реформаторів.
Не хочу вдаватися детально у коріння цієї «нелюбові» і «неповаги».
Лише зауважу, що хто був уважним і фільтрував МОЗівську пропаганду через освічену свідомість багато чого може згадати й співставити. І найпослідовнішу непослідовність: «закони не потрібні, все може сам Кабмін», і раптом: «без цих законопроектів реформ не буде до 21-го року». І чітке «дотримання» обіцянок: «у грудні», «у січні», «у квітні вже точно пощастить» «пощастило не усім, але винуваті інші».
Правдивий відлік конфлікту варто починати зовсім не з появи в МОЗі пані Уляни і її команди, а напевно з липня 2016-го року, коли під час спільного засідання Колегії, Вченої Ради МОЗ і Комітету по реформі охорони здоров'я вже був практично досягнутий консенсус політичних сил і головних стейкхолдерів (як тепер по модному говорять), а насправді по-українськи – зацікавлених учасників.

Саме тоді було досягнуто домовленості щодо точки «Б» і шляхів її досягнення.
Це передусім:


а) «Концепція побудови нової національної моделі охорони здоров'я України», яка на відміну від усього, що напрацьовано МОЗ, цілком відповідає і завданням плану заходів з імплементації Угоди про Євроасоціацію і концептуальним положенням ВООЗ щодо побудови систем охорони здоров'я;


б) законопроект «Про засади державної політики охорони здоровя» (№2409а);


в) законопроект «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» (№4456) - він зокрема містить усі регуляції, які сьогодні пропонує МОЗ як власні і безальтернативні новели, але значно більш комплексно і коректно, а отже менш ризиковано для їх імплементації;


г) законопроект «Про лікарські засоби» (№2162-д) надає повний комплекс правових регуляцій щодо фармацевтичного обслуговування населення, зокрема містить імплементацію європейських принципів та стандартів у питаннях надання дозволів на введення лікарських засобів на ринок України та їх обігу;


д) законопроект «Про лікарське самоврядування» (№5617) дозволить нарешті звільнитися лікареві з професійного мозівського рабства і стати справді незалежним професіоналом, за принципами і засадами, за якими живуть уже років з 50 усі наші європейські сусіди-лікарі;


е) законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та їх діяльності у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення» (№5134-1) будує європейську систему санепіднагляду замість існуючої пустки після поспішної руйнації Санепідемслужби, гарантуватиме людям безпеку харчових продуктів, води, довкілля, місця проживання тощо;


є) законопроект «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (№4981-1) дає відповідь на очікуване уже років з десять реальне медичне страхування з повною його гарантією з боку держави, каже як, звідки і скільки буде додаткових коштів на хронічно недофінансовану медицину.

 

Отже альтернатива є. Вона системна і комплексна, узгоджена між собою та з усіма учасниками системи охорони здоров'я. Врешті решт вона зрозуміла і прогнозована.
Це комплексна й розгалужена платформа законопроектів і завдань щодо побудови національної системи охорони здоров'я, розроблена кращими вітчизняними експертами на основі національного і світового досвіду й доказових даних.
Це ще не знищений кадровий потенціал галузі, який сьогодні приростає патріотичною й проактивною молоддю, яка потребує щеплення цінностей і пріоритетів гуманістичних, а не виключно монетарних.
Ще наявний інфраструктурний потенціал галузі, який за господарського ставлення та прогнозованого розвитку є привабливим і ємним для інвестицій у т.ч. за механізмом державно-приватного партнерства.
Це й науковий потенціал, який за умови впровадження гнучких сучасних методів фінансування можливо піднести на світовий рівень, а за деякими напрямками він і так там.
Це й колосальний потенціал фармацевтичної галузі, який, за умови сприяння його розвитку, здатен забезпечити більшість потреб у ліках за доступними цінами не тільки українців, а й багатьох країн-сусідів.
Чому це не враховується, таврується, ганьбиться і відкидається урядовцями, псевдопацієнтами, некомпетентними чиновниками міністерства?
Тому що комусь все це просто не потрібно. Комусь це просто заважає. Заважає грабувати і знищувати українців. Заважає отримувати гранти і донорську допомогу, як правило з кінцевим споживачем – власною кишенею урядовців та їх служок «грантожерів».
Бо приємніше малювати свій бізнес на чистому аркуші.
Ось чому так нахабно нам «на голову» намагаються вдягти замість правових актів якісь блюзнірські ковпачки з популістськими гаслами і прихованими сенсами, за які потім буде боляче і соромно.
Чому саме так - це питання вже не до МОЗу. Його некомпетентність, непрофесіоналізм, експериментаторство на людських життях – здається зрозуміле кожному.
У великій грі за 40 млн споживачів товарів і послуг вони маріонетки хоч і виглядають, як у пісні відомого барда, доволі схожими на людей.
Це питання до вищого рівня теперішнього керівництва держави.
Це питання до міжнародних донорів.
Це питання до української патріотичної діаспори.
Це питання до урядів інших країн, що нам немов би співчувають.


Невже українці в їх хворобливій уяві вже нижче підлоги і виключно для «бізнес-танців на домовинах»?


Схаменіться, бо час розплати за такі експерименти обов'язково настане!

 

Д-р Олег МУСІЙ,
Народний депутат України,
Міністр охорони здоров'я 2014 року,
Президент Всеукраїнського Лікарського Товариства

ПОСТАВИТИ ЗАПИТАННЯ

vult

 

moz

 

emd 03 01

 

wma
facebook
empty40